Хата мольфарства
Хата збудована понад 120 років належала родині Галакових з присілка Жоліб, село Шепіт Косівського району Івано-Франківської обл. З початку дах був накритий дранкою, після перевезення в етно-парк хату накрили житом. Житло із смерекового зрубу двокамерного типу сіни+хата, розмір 4х7,7 м. Інтер’єр цієї хати присвячений дослідженню мольфарства.
Одна із перших згадок про мольфарів, яка дійшла до широкого загалу розкрита в книзі Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”. За останнє десятиліття тема мольфарства стала дуже популярною в Україні, активно обговорюється в пресі та соц. мережах, виходять тв серіали. В значній мірі цьому посприяв, як його величали – останній із мольфарів Михайло Нечай, який любив давати інтерв’ю журналістам, зрештою на основі його розповідей у 2006 році у світ вийшла книжка української письменниці Громовиці Бердник – “Знаки карпатської магії”. За останні роки тема мольфарства заполонила навіть сферу комерції, з’явились бренди із цією назвою, відкрилось декілька приватних псевдо музеїв мольфарства, В цих музеях є нібито справжні речі мольфарів, якими вони виконували якісь магічні ритуали. Але чи можна повірити в те що мольфар залишив після себе якісь важливі для нього предмети, і навіть якщо випадково залишив, чи погодились би родичі їх віддати?
