Хата вівчара

Хата датована кінцем ХІХ століття належала заможній гуцульській родині з с. Ворохта, Надвірнянського району, Івано-Франківської обл. Хату збудував батько для свого сина Якова Мочерняка. Очевидно це Дмитро Мочерняк, який мав 600-800 моргів полонини. Житло виготовлено із смерекового зрубу чотирьохкамерного типу хата+сіни+хата+комора. Для будівництва дерево заготовляли взимку та напровесні, коли соки пішли в землю. Підвалини виготовляли з товстих смолястих колод. Фундамент був простим – під роги підвалин підкладали каміння висотою 10-20 см над землею, в основному тільки для того, щоб вирівняти зруб над землею в горизонтальній площині, в нашому випадку фундамент піднятий вище, що зумовлено ландшафтом. Кімната з лівої сторони від входу була дерев’яною, не біленою – в народі називали “митою”. Сіни та хата з правої сторони мають стіни мащені глиною та пізніше затерті розчином з глини піску та вапна і поверху побілені вапном. Такі стіни є дихаючими, добре тримають тепло взимку і не так нагріваються влітку. Галерея до хати була добудована пізніше, десь у сорокових роках ХХ століття.

Трудові будні пастухів полонин починались після індивідуального доїння тварин “на міру” і спільної гостини. На світанку, о п’ятій годині, будив старший вівчар пастухів, які, вставши, приблизно півтори години доїли овець, а через пів години корів. Після сніданку, приблизно о сьомій годині, виганяли на пашу овець і кіз, а пізніше – велику рогату худобу. Після доїння вівчарі зносили все молоко в стаю, переливали його у 35-60 літровий дерев’яний посуд – “путину”, цідили через три цідила: верхнє сплетене з грубої вовни, середнє з рідкого полотна і спіднє з густого полотна. На верхнє цідило клали ялинкову гілочку, щоб молоко під час переливання не розбризкувалось. На полонинах Гуцульщини з овечого молока виготовляли такі основні продукти: грудковий сир – “будз”, з якого робили “бринзу”, “урду” і “гуслянку”. Вівчарство одне із найважливіших занять гуцулів у минулому.